ufsp-logo       Proekt1

Бути новачком у будь-якій справі – нелегко.

   Прикладна стрільба – не виключення. В цьому виді спорту навіть важче, ніж в інших, адже люди приходять на тренування вже із рядом стереотипів та поглядів, які часто дуже важко зруйнувати. Тобто, на шляху до простого розуміння стоїть поняття «я знаю», «я вмію», «та що там робити», «я це вже десь бачив – нічого складного» і т.д.

     Коли особисто я прийшла на перше заняття з прикладної стрільби, я навіть не знала, чого очікувати. Так трапилося через те, що в дитинстві я займалася спортивною стрільбою, але про прикладну не мала жодного враження. Для мене цей вид спорту був «темним лісом». Але не зважаючи на це, налаштована я була дещо упереджено: дитячі враження від спортивної стрільби, коли годинами потрібно стояти в одній стійці та лише прицілюватися, були не дуже, тому всі заняття стрільбою в мене, відверто кажучи, були пов’язані із якимись чіткими рамками та нескладними вправами. Але тренування у стрілковому клубі «Lex» стали для мене приємною несподіванкою: виявляється, прикладна стрільба значно відрізняється від звичайного поняття «стрільби», яке вже було сформоване в мене на той момент.

 

 

   Моє тісне знайомство з вогнепальною зброєю вперше сталося на вступному семінарі: саме там я побачила справжній пістолет «в живу». І хоча до цього як вже казала, я ходила у тир спортивної стрільби, вражень все одно не бракувало. Очі по п’ять копійок та відвисла щелепа – це лише коротенький опис мене у той момент, адже розуміння того, яка відповідальність лежить на людині із вогнепальною зброєю, не могла не шокувати та не вразити одночасно. Але це було лише півбіди: на зброю, як виявилося, можна було не лише дивитися, з неї ще можна було стріляти. Та все по черзі: бо перед апробацією себе у якості стрілка, необхідно ознайомитися з теоретичними аспектами користування зброєю. Скажу відверто: слухати семінар було надзвичайно цікаво, але водночас важко – забагато нової інформації. До того ж, особисто мене, як людину вразливу, лякало майже все: а чи не впущу я пістолет? Та навіть більше: а чи не зламаю я чогось? Та страхи швидко пройшли: чим більше тримала пістолет у руках, тим більше розуміла, що «не такий страшний чорт, як його малюють». До того ж, головний принцип будь-яких спортивних тренувань ніхто не відміняв: здорова впевненість у тому, що робиш та наполегливі старання обов’язково дадуть результат. Для мене підтвердженням цього стало те, що хвилин через 15 я більш-менш вільно могла маніпулювати зброєю. На ряду з отриманням необхідних навичок, метою семінару також є сформувати правильне ставлення учасників до володіння зброєю. По-перше: завжди ставитися до зброї як до зарядженої; по-друге: ніколи не направляти зброю туди, куди не збираєшся стріляти, по-третє: ніколи не торкатися спускового гачка, поки ствол не буде направлений на мішень.

   Під час проведення семінару з’явився ще один «страшний звір» - кобура. Та вона не настільки страшна сама по собі, як коли з неї потрібно витягувати зброю. Але навіть її можна «перемогти»: поступовими та наполегливими відпрацюваннями вилучення зброї з кобури.

   Можна годинами розповідати про емоції, які були викликані першими враженнями. Але все-таки більш важливою була прикладна частина: коли вперше, на основі отриманих знань, потрібно було стріляти. Емоцій, до речі, було не менше! Перший постріл – це щось незабутнє! Віддача – дуже сильна, чого я не очікувала, причому викид гільзи був також «сюрпризом». Другий постріл – як стрибок з парашутом: ще страшніший, ніж перший, бо ти знаєш, чим він закінчується. Але вже на п’ятий-шостий постріл зброя перестає бути чимось «страшним та нездоланним»: з’являється кучність, менше стрибає рука – тобто, хват стає міцнішим, кобура стає не «зайвою штукою», а дуже корисним пристосуванням.

   Що можна додати наостанок? Я вижила, було навіть не боляче, а навпаки – дуже цікаво та захоплююче. Тому всі забобони були дійсно зайвими: зброя страшна лише в тому випадку, коли не вмієш нею користуватися. А давати під час тренування зброю в руки людині, котра не знає, що з нею робити, інструктор клубу «Lex» Львович Сергій Сергійович собі не дозволить - в цьому можна бути впевненими. Час, відведений на вступний семінар, пройшов досить швидко, тому під кінець тренування було навіть шкода, що все закінчилось. Вперше в кінці першого заняття вже починала думати та очікувати про початок наступного.

   З кожним наступним тренуванням навичок стає все більше, рухи стають майже автоматичними, а зброя вже не викликає розгубленості чи жаху. Зараз я не можу похвалитися якимись визначними успіхами, але прогрес вже помітний. З’являється розуміння багатьох речей та напрацьовуються більш складні навички. Ви спитаєте: а що далі? Який сенс? Відповідь проста: для кожного – свій. Для когось – корисне проведення вільного часу, для когось – можливість сконцентруватися чи опанувати себе, особисто для мене – можливість відчути, що ти на щось здатен.